Серед літераторів трапляються й такі,
без яких їхня доба могла би спокійно обійтися, нічого істотного не втративши… А є такі, чия творчість стає мовби часткою нашого буття, часткою повітря, яким ми дихаємо… Симоненко такого типу поет!
без яких їхня доба могла би спокійно обійтися, нічого істотного не втративши… А є такі, чия творчість стає мовби часткою нашого буття, часткою повітря, яким ми дихаємо… Симоненко такого типу поет!
8 січня виповнилося 80 років від дня народження видатного українського поета і журналіста, одного з найяскравіших представників покоління "шістдесятників" Василя Симоненка(1935-1963).
Він прожив неповних 29 літ, із них на літературну творчість припадає 10.
Він прожив неповних 29 літ, із них на літературну творчість припадає 10.
Перша книжка поезій В. Симоненка «Тиша і грім» побачила світ у 1962 році, другу книгу «Зелене тяжіння» опубліковано в 1964 році, вже після смерті поета.
Незважаючи на різні перепони, заборони на друк, слово поета поширювалося між людьми. Ніяка цензура не могла його зупинити.
Олесь Гончар назвав Симоненка « витязем молодої української поезії», Василь Захарченко – « поетом з горніх Шевченкових долин». А В.Стус говорив так: «… На голос Симоненка, найбільшого шістдесятника із шістдесятників, поспішала молодь. Час поспішав так само».
Один з найталановитіших виразників дум і сподівань рідного народу, Василь Симоненко своїм словом і життям ствердив загальнолюдські духовні ідеали, збагатив скарбницю світової культури. Слово його — справжнє коштовне надбання. Воно сяє всіма мальовничими гранями. Симоненко не думав про літературну славу — вона прийшла до нього посмертно й утвердилася навіки.
Його поезія надовго западає в душу, це творчість високого злету, моральної чистоти і самовідданого служіння своїй Батьківщині.
Вона самобутня, духовно невичерпна, мудра і прониклива, іде від серця самого народу. Кому не байдужа доля українського народу, того не може вона не хвилювати.
Василь Симоненко - автор таких поетичних шедеврів, як "Україні", "Лебеді материнства", "Ти знаєш, що ти - людина?" та інших.
Поет вірив, що народ наш - вічний і ніхто не в змозі його знищити.
Народ мій є! Народ мій завжди буде!
Ніхто не перекреслить мій народ!
Проживши коротке життя, Василь Симоненко став митцем першої величини, символом правди і свободи для наступних поколінь.
З глибин народного життя вийшла поезія Василя Симоненка. ...
Вітер часу не остудив Симоненкових поезій,
вогнем душі жаріють вони й сьогодні...
Олесь Гончар
Лауреати літературної премії
імені Василя Симоненка
Історія
Ім’я славного сина України, поета Василя Симоненка, навічно пов’язане з Шевченковим краєм. “Витязя молодої української поезії” не випадково називають одним із спадкоємців Т. Шевченка. Його ім’я на Черкащині вшановане гідно: є вулиця й бібліотека його імені, є музеї і музейні кімнати, а особливе місце займає премія Симоненкового імені.
Ще у середині 80-х років було встановлено обласну літературно-мистецьку премію імені Василя Симоненка. Але трапилося так, що вона присуджувалася всього одного разу – лауреатами стали поет Федір Моргун і майстер художнього слова, читець Юрій Смолянський.
Літературна премія “Берег надії” імені В. Симоненка заснована в 1994 році. Метою її започаткування є заохочення професійних і непрофесійних літераторів, журналістів до створення високохудожніх літературних і публіцистичних творів, спрямованих на відродження духовності, на побудову незалежної демократичної держави України.
За час свого існування Симоненківська премія здобула авторитет і визнання серед творчої еліти області, посприяла активізації творчої праці письменників і журналістів.
В 2000, а потім в 2007 році в Положенні про премію сталися суттєві зміни: з літературно-публіцистичної вона стала лише літературною, але географія претендентів на премію значно розширилася. Тепер ними можуть бути професійні письменники та непрофесійні літератори, які проживають в Україні та за її межами.
Лауреатами премії є:
Білоус Григорій Павлович,
Віргуш Наталія Василівна,
Даценко Леонід Миколайович,
ДробнийІ ван Семенович,
Жила Андрій Іванович,
Забудський Ігор Володимирович,
Іванченко Михайло Григорович,
Кикоть Валерій Михайлович,
Коваленко Валентина Михайлівна,
Кузьменко Валентина Федорівна,
Лищенко Олексій Констянтинович,
Місевич Василь Хризонтович
Негода Микола Тодосійович,
Носань Сергій Лукич,
Озірний Олекса Антонович,
Осадчий Ігор Федорович,
Пахаренко Василь Іванович,
Поліщук Петро Миколайович,
Руднєв Сергій
Ситник Алім Іванович,
Слабошпицький Михайло Федотович,
Сніжко Микола Семенович,
Творча група журналістів телестудії “Рось” (Таран Катерина Пилипівна – керівник групи і автор сценаріїв, Підгаєвський Олександр - режисер, Таран Олександр – оператор).
Тупицький Юрій
Тютюнник (Тютюнников ) Микола Григорович.
Прохорчук Ольга
Пантюк Сергій
Лауреати 1994 року:
Носань Сергій Лукич, письменник, Ситник Алім Іванович, режисер, Жила Андрій Іванович, актор. Удостоєні премії за створення та постановку п’єси “Остання мить”.
Лауреат 1995 р. – Негода Микола Тодосійович.
Премії удостоєний за збірку “Чорний біль” та історичну драму “Гетьман”.
Лауреат 1996 року – Озірний Олекса Антонович.
Премії удостоєний за збірки віршів “Проща” та “Козацький цвинтар”.
Лауреат 1997 року - Дробний Іван Семенович.
Премію присуджено за збірку віршів “Груша серед поля”.
Лауреати 1998 року – творча група журналістів телестудії “Рось”
Таран Катерина Пилипівна – керівник групи і автор сценаріїв, Підгаєвський Олександр - режисер, Таран Олександр – оператор).
Премії удостоєні за документально-художні відеофільми: “Під вітрилами світанків”, “Обличчям вперед”, “Груша серед поля”.
Лауреат 1999 року – Білоус Григорій Павлович
Премії удостоєний за збірку віршів “Терноцвіт” та цикл художньо-публіцистичних відеофільмів: “Свою Україну любіть”, “Незабутні: Андрій Химко”, “Повна душа болю”.
Лауреат 2000 року – Віргуш Наталія Василівна
Премії удостоєна за книги віршів “Золоті сліди”, “Дорога до світла”.
Премії удостоєний за збірки “Крутозлами”, “Екзамени волі”.
Лауреат 2002 року – Слабошпицький Михайло Федотович.
Премії удостоєний за книгу «З голосу нашої Кліо».
Лауреат 2003 року – Валентина Михайлівна Коваленко.
Премії удостоєна за книгу « Трунок Сварожого рога».
Лауреати 2004 року – Ігор Забудський ( за збірку творів «Завтра моє» ) та Петро Поліщук (за збірку «Любосвіт»).
Лауреат 2005 року - журналіст Микола Сніжко.
Премії удостоєний за книгу спогадів «Оводи Василя Симоненка».
Лауреат 2006 року – Пахаренко Василь Іванович.
Премію присуджено за книги «Віті єдиного древа», «Як він ішов».
Лауреат 2007 року – Михайло Григорович Іванченко
Премію присуджено за роман-легенду "Дума про вільних козаків"
Лауреатами 2008 року стали поет, прозаїк та перекладач Валерій Кикоть (за книжку поезій та прози “Квітка у вогні”) та Ігор Осадчий, фотохудожник, перший фотокореспондент газети “Молодь Черкащини”, автор практично всіх знімків, що розміщувалися й розміщуються у виданнях та публікаціях, присвячених Василеві Симоненку.
Лауреати 2009 року – Валентина Кузьменко-Волошина за збірку віршів "Квітка любові"), Микола Тютюнник(за історичний роман у віршах "Маруся Богуславка").
Лауреат 2010 року – Місевич Василь Хризонтович
Премію присуджено за поетичну збірку віршів «Росою тиша миє очі».
Лауреат 2011 року – Леонід Даценко.
Премії удостоєний за збірку віршів «І янгол з автоматом на плечі».
Лауреат 2012 року - Сергій Руднєв Премії удостоєний за збірку віршів „Жарини слів".
Лауреат 2013 року - Юрій Тупицький.
Премії удостоєний за збірку повістей "Далекий поклик любові"
Лауреат 2014 року– Ольга Прохорчук за збірку поезій „Привези мені сонця”; Сергій Пантюк за збірку поезій «Мовизна» та роман «Війна і ми».
Афоризми Василя Симоненка
Бо ти на землі - людина,
І хочеш того чи ні –
Усмішка твоя – єдина,
Мука твоя – єдина,
Очі твої – одні.
Вічна мудрість простої людини
В паляниці звичайній живе.
Живе той, хто не живе для себе,
Хто для других виборює життя.
Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.
На світі той намудріший,
Хто найдужче любить життя.
Найогидніші очі – порожні,
Найгрізніше мовчить гроза,
Найнікчемніші душі вельможні,
Найпідліша – брехлива сльоза.
Народ мій є! Народ мій завжди буде!
Ніхто не перекреслить мій народ!
Поезія – це прекрасна мудрість.
Той ніколи не доскочить слави,
Хто задля неї на землі живе.
Україно! Ти моя молитва,
Щасливий той, хто хоче мало від життя:
він ніколи не розчарується в ньому.
Немає коментарів:
Дописати коментар